ГОЛОДОМОР

ГОЛОДОМОР

Голодомор, викликаний Сталіним - понад 4 мільйони українців померли від голоду

Сима Медвед

Сима Медвед

Світлину знято в селі Оратів Київської області 1934-го року Інтерв’юер - Елла Орлікова

Я – третя зліва, сиджу поруч з кращими працівницями колгоспу села Оратів. У нашому селі та й по всій Україні був страшний голод. Впродовж тривалого часу лише морква, яку я шукала на полях, була моєю основною їжею. Коли вийшов наказ віддати все до останньої зернини державі, наша сім’я встигла сховати два кілограми пшениці. Мої знайомі плакали й нарікали: «Ми помремо, всі ми будемо голодувати аж до смерті!». «Агов, ми будемо жити і ще будемо пекти пироги!!» - намагалася я підбадьорити їх. Підтримувати один одного - все що нам залишалося робити в роки голоду.

Марк Дербаремдікер

Марк Дербаремдікер

Світлину знято в Києві 1937-го року Інтерв’юер - Елла Орлікова

Я – студент Інституту легкої промисловості. Дуже добре пам’ятаю початок 1930-х років – це був час голоду. Багато євреїв в Бердичеві недоїдали. У нас в школі видавали благодійні обіди. Було великим щастям знайти в супі шматочок капусти. Багато людей їхали у великі міста: там вони мали більше шансів вижити і часто відправляли посилки з хлібом своїм рідним. Бувало так, що хліб адресату надходив вже цвілим, але його всеодно їли. Мій батько і старший брат працювали й отримували хлібні картки. Так нам вдалося вижити.

Анатолій Шор

Анатолій Шор

Світлину знято в м. Бершадь 1929-го року Інтерв’юер - Жанна Літинська

Це моя мати Рейзл Шор. Я пам’ятаю як люди опухали й помирали від Голодомору в Україні. Вранці трупи закидали на підводи і везли на кладовище, де потім їх ховали в братських могилах. В основному це були українці, які приїздили з сіл до міста у надії здобути трохи харчів. Українці з села, де моєму батькові довелося працювати, підтримували нашу сім’ю. Ми також чим могли допомагали нужденним. Мамалига та суп з кропиви і зелені були нашою основною їжею.

Йосип Шубинський

Йосип Шубинський

Світлину знято в м. Звенигородка 1932-го року Інтерв’юер - Елла Орлікова

На світлині мій батько Веніамін Шубинський. Я пам’ятаю голод 1930-х років. Батько розпух. Всі навколо голодували. Ми перебралися до Києва, бо думали, що там буде легше знайти роботу, а отже буде більше шансів вижити. Проте ситуація в місті була також дуже складною. Якось мій батько отримав зарплату і на зароблені гроші купив лише буханку хліба. Але дорогою додому цей хліб у нього вкрали, і він повернувся додому ні з чим. Це була справжня трагедія для цілої сім’ї.

Бася Чайка

Бася Чайка

Світлину знято в Києві 1928-го року Інтерв’юер - Тетяна Чайка

На цьому фото мені два роки. Мої перші дитячі спогади пов’язані з голодом 1933 року і ці спогади надзвичайно гіркі. Наприклад, я пам’ятаю, як на моїх очах котрась безпритульна дитина вкрала хліб, який мама отримала за хлібною карткою. Мама почала плакати, а я ж відчувала страх.

Анна Іванковіцер

Анна Іванковіцер

Світлину знято в м. Шаргород 1939-го року Інтерв’юер - Елла Левицька

На світлині моя сестра Марія, брат моєї матері і я. В 1932–1933 рр. в Україні був Великий голод. Золоті прикраси моєї матері, подаровані їй батьком Йосипом у день її весілля, врятували нас від голодної смерті. Ми здали їх у магазині «Торгзін», де можна було купити їжу за валюту чи золото. Мати залишила там всі свої коштовності в обмін на крупи, борошно й масло. Вона самотужки випікала хліб. Багато людей страждало від голоду в країні.

Назад