ТІ, ЯКИХ Я ВТРАТИВ (ГОЛОКОСТ)

Фотографії, які наші респонденти дозволили нам відсканувати, показують членів їхніх родин, вбитих німцями.

Генріх Зінгер

Світлину знято в с. Великий Березний (Закарпаття) в 1930-х рр. Інтерв’юер - Елла Левицька

На світлинах моя сестра Олена і брат Леопольд. Під час війни я працював у примусовому трудовому батальйоні. Після звільнення я повернувся додому в селище Великий Березний. Сусіди розповіли мені, що 1944 р. німці відправили всю мою родину в Аушвіц. Звідти ніхто з них не повернувся живим. Сестра Олена заховала ці фотографії під підлогою ще до нацистського вторгнення в 1940 р., і ми знайшли їх під час ремонту в 1948 р.

Міна Смолянська

Світлину знято в Одесі 1939-го року Інтерв’юер - Елла Левицька

Це сини моєї сестри Рулії: Наум (зліва) і Юхим (справа). У 1947 р. в пошуках Рулії я поїхала в Одесу. Її сусід розповів мені, що вона була розстріляна німцями. Одна вчителька забрала хлопчиків до себе. Але хтось доніс, що вона переховує євреїв. Нацисти виштовхали Наума і Юхима на вулицю й наказали їм зняти одяг. Побачивши, що діти обрізані, вони розвели вогонь і кинули хлопчиків у багаття.

Ізраїль Гліазер

Світлину знято в с. Підгайці у 1930-х роках Інтерв’юер - невідомий

Моя сестра Сара на святі Пурим [єврейське свято у весняний період]. Ми були членами сіоністської організації Гашомер Гацоїр, яка організовувала навчальні гуртки і проводила святкування єврейських свят. У 1946 р. я дізнався, що моя сім’я загинула. На початку окупації Сара і мої батьки переїхали в місто Скалат, де були вбиті в ході ліквідації гетто.

Димитрій Камишан

Світлину знято в Харкові 1941-го року Інтерв’юер - Елла Орлікова

На світлині моя тітка Людмила, її чоловік Аркадій та їхня донька Валентина. У 1941 р. всі ми були змушені переїхати в гетто Харкова. Моя мати, яка була росіянкою, благала Аркадія залишити Валентину з нею, але він відмовився. Під час ліквідації гетто, німецький солдат застрелив мою бабусю, а я заховався під парканом і врятувався. Пізніше ми отримали записку від Людмили про те, що Валентину теж вбили. Згодом нацисти застрелили моїх тітку й дядька.

Леонід Авербух

Світлину знято в Одесі у 1920-х роках Інтерв’юер - Ніколь Толкачова

Це моя тітка Іда Зальцберг. Вона народилася в 1901 р. і навчалася в Одеській консерваторії. Вона була красивою і яскравою жінкою, яка любила гарно одягатися. У 1941 р. Іда разом з чоловіком і падчіркою була вбита в Одеському гетто. Тоді їй було 40 років.

Дора Нісман

Світлину знято в Чернівцях 1941-го року Інтерв’юер - Елла Орлікова

Це мій чоловік Срул Нісман. Ми одружилися в 1941 р. Біженці з окупованої Польщі та Румунії розповідали нам про жахливе ставлення німців до євреїв. Я завагітніла, тому ми вирішили евакуюватися. Та було занадто пізно. Після того, як в місто ввійшли німці, в наші двері постукали невідомі. В них був наказ забирати чоловіків. Срул віддав мені наше свідоцтво про шлюб, обручку і своє перо для писання. Він знав, що вже більше ніколи не повернеться додому.

Ладіслав Рот

Світлину знято в Ужгороді 1928-го року Інтерв’юер - Елла Левицька

Це моя мати – Герміна Рот з своїми дітьми. В мами на руках - моя сестра Елла, зліва сидить мій брат Степан, а нижче стою я. В роки війни я працював у примусовому трудовому батальйоні, а мої батьки, брати і сестри були депортовані в концтабори. Елла пережила війну в таборі Берген-Бельзен, але інша частина моєї родини загинула в Аушвіці.

Амалія Лауфер

Світлину знято в селі Жаб’є (нині м. Верховина) 1938-го року Інтерв’юер - Елла Левицька

Моя сестра Маріам та її чоловік Давид Штейн. Це копія їхнього весільного портрету, яка належала моїй матері. Вони жили в маленькому селі Жаб’є (нині Верховина) і не евакуювалися з початком війни. Нам вдалося з’ясувати, що німці розстріляли всіх євреїв села, в тому числі і мою сестру, її чоловіка та їхнього 11-місячного сина.

Роза Векслер

Світлину знято в селі Серебринці 1936-го року Інтерв’юер - Елла Левицька

На світлині моя бабуся Сура Абрамсон з моїми сестрами: Тамарою (на колінах) і Сонею (стоїть). В роки війни моя бабуся не хотіла евакуюватися. Вона пам’ятала німців ще з часів Першої світової війни і думала, що вони не нашкодять євреям. Відтак вона та її дочка Нехама залишились в Могильові-Подільському. В 1942 р. німці розстріляли бабусю на її власному подвір’ї. Нехама вижила, сховавшись у погребі сусідів-українців.